Давно-давно, більш ніж 360 років тому, в містечку Ставище жили козаки. Важко їм жилося, бо надто вже допікало польське панство. І запропонував цар московський українському люду: «А приходьте ви, дорогенькі, на вільні землі, які звуться Диким Полем. Обживайтеся там, будуйте села й міста...» Але за просто так який же цар землю віддасть? Повинні були козаки звести у дикому краю фортеці й захищати Московське царство від набігів татар. Не звикати козакам воювати, тож вирішили вони кращої долі пошукати. Зібрали сотню, спакували весь хатній скарб, посадили на вози дружин, діточок маленьких і батьків стареньких. Тепло вдяглися, бо зима стояла холодна. Атож, як же через Дніпро переберешся — хіба що по кризі!
Шлях на Лівобережжя далекий, небезпечний: тільки й дивись, аби татарський загін не наскочив. Повільно сунеться валка возів, бо ж стільки всього на новому місці треба: і посуд, і зерно, аби навесні поле засіяти. І корову, й овечок, і курочок узяли, і навіть цуцика з собою прихопили, а то хто ж обійстя сторожуватиме? Багато людей з Правобережної України йшли тоді в незаселені землі. Вибирали зручні місця, будували оселі. Виростали по всьому Дикому Полю села й містечка, які мали назву «слобода» — від слова «свобода». Тому й досі наш край називають Слобожанщиною.
На високому пагорбі, який омивали з трьох боків річки Сумка, Сума і Псел, козаки-переселенці побудували фортецю з дубових колод. І стало рости й розвиватись містечко, яке спочатку мало назву Сумин городок, а потім — місто Суми...
Видавництво “Богдан”
Обране
