Леґіони вчительок української мови сумлінно втовкмачують львівським діткам у голови, «як то всьо має називатися і писатися правильно». Комп’ютерні програми з українського правопису скаженіють, на свій розсуд виправляючи слівця львівського балаку. Але дітки, як не вдома, то на перекурі попід школою чи на самогонній дискотеці у Радехові, багатіють іншими вербальними формулами і самі собі творять лінґвістичну норму. Завдяки цьому львівська ґвара, хоч і не досить вписана у формат, живіша від полтавської матриці укрмови, і ніц їй не бракує. Хіба що у довірливих дітисьок постає запитання, чого вони раптом мають вірити книжці, а не вірити бабці, і тую мармуляду величати джемом, фризієрку – перукаркою, а двірець – залізничним вокзалом. І чого раптом не можна вживати «курва горбата» у присутності матусі, «як дідо то завше каже». Отака от мовна дискримінація. Щоправда, як їх не зви, а вафлі «Артек» на андрути не перетворюються. Тож і живуть в одному місті і фата з вельоном, і батяр з гопником, і карменадлі з відбивною. І навіть фацет із братішкою. Робоча група просить академічних лінґвістів і просто небайдужих активістів мовного фронту вибачити їй за можливі перекручення у нашій захалявній книжечці. Жодна мова, тим більше львівська ґвара, не стоїть на місці, нараз бідніє та багатіє. Деякі колись широковживані слова і значення слів канули в Полтву, деякі навпаки – помалу вилазять із бабциних скринь. Безліч слів й ідіоматичних виразів довелося оминути через брак місця.
Видавництво “Богдан”
Обране
