Популізм заведено вважати загрозою демократії — паливом для демагогів і реакційних натовпів. Брюс Акерман, один із найвідоміших і найсуперечливіших американських дослідників конституційного права, стає на захист демократичного популізму. Він переносить нас до Індії, Південної Африки, Італії, Франції, Польщі, Бірми, Ізраїлю та Ірану, простежуючи боротьбу за демократичні конституції. Спираючись на чверть століття компаративних досліджень, він показує: попри всі відмінності, такі лідери, як Неру, Мандела та де Ґолль, у критичні моменти діяли в подібний спосіб — і досягали чогось видатного. Замість використати свою харизму для утримання влади, вони вклали її в легітимацію громадян та демократичних інституцій.
В останньому розділі Акерман повертається до США і показує, що батьки-засновники американської конституції стикалися з тими самими дилемами, що й популістські лідери сьогодні. В епоху Трампа система стримувань і противаг не виживе, якщо пересічні громадяни не стануть на її захист. «Революційні конституції» — це урок того, як учитися на здобутках попередників і не повторювати їхніх помилок.
Акерман досліджує, як революційний рух переходить від протесту й авторитету лідера до нових законів та установ. Він пояснює, чому сама поява конституції ще не гарантує її суспільного визнання.
Це не безумовна похвала популізму, а аналіз умов, за яких масова підтримка зміцнює демократію. Порівняння держав показує роль судів, громадян і наступників лідера у збереженні нових демократичних правил.
Видавництво “Богдан”
Обране
