Давно те було. Уже поросли небуттям степи і могили. І книжки такі мали б уже давно бути, але ми, українці, не мали такого права, бо жили у величезній «щасливій» державі, на ймення Радянський Союз, — тюрма народів. Минають часи, відходять уже останні свідки подій середини двадцятого століття, і ми, нащадки цілих, нащадки вцілілих, збираємо по зернятках їхні спогади. Не забути, не втратити, пам'ятати.
Історії, описані тут, — історії справжніх живих дітей, які вміли гратися і допомагати своїм батькам, мріяли про щось, чогось не любили, часом не були слухняними. Словом, ці історії — історії найзвичайнісіньких дітей, розказані ними чи їхніми родичами.
Видавництво “Богдан”
Обране
