Шекерик-Доників П. - книги і біографія
Книги автора
-
Опришки. Народні оповідання
Шє з молодих років Петро Шекерик-Доників, заохочений своїм учителем Луков Гарматієм, почєв збирати етнографічні матер'яли. Він був першим гуцулом, шо взєвси за цису роботу. Доти гуцулами інтересувалиси лиш приїжджі, а гуцули не дуже, бо й так всьо знали. Але приїжджі брали лиш то, шо їм треба було. Або так, як уміли.
До цеї книжки увійшли народні оповідання про опришків, икі зібрав Петро Шекерик-Доників. У 1910 р. уни вже друкувалиси в Етнографічному збірнику №26 під редакцієв Володимира Гнатюка. В тому збірнику було аж 17 авторів. Кождний з них шос записав і подав до збірника. Хтос бірше, а хтос менше. Разом вішло 258. Але аж 104 з цих оповідань записав саме Шекерик-Доників. Це вже є так багато, як ви видите в цій книжці, і цес об'єм дає доста добре зрозуміти, шо то були за люди і в икий чєс уни жили.
Разом з тим, Шекерик-Доників записав свої оповідання тими словами, шо чув від тих, хто їму оповідав — найчистішим гуцульським діалектом. Тимой у цій книжці маємо не лиш оповідання про опришків, а й ту мову, иков уни говорили.
-
Дідо Иванчік
Історія «Діда Иванчіка» — шлях горянина, мисливця і мольфара. На ки-черах і зарінках Иванчік, конкуруючи за право бути найкращим, практикує «замовляння», «обертини» й «чінки», відвідує весілля й похорони, церкву й полонину, має справи з бандитами й бісами, косарями й мольфарами, будує, танцює, рефлексує і курить люльку.
«Дідо Иванчік» — це також проникнення у свідомість гуцула наприкінці XIX — на початку XX століття, де градовий бог є не менш реальним за цісаря, а кохання до мавки може бути сильнішим за любов до власної дружини.
-
-
Дідо Иванчік: роман (Першодруки)
Петро Шекерик-Доників (1898—?) — відомий гуцульський громадський діяч, збирач фольклорно-етнографічних матеріалів, самодіяльний актор, публіцист і письменник, талановитий майстер слова.
Справжнім літературним шедевром Петра Шекерика-Доникового є його роман «Дідо Иванчік», написаний у кінці 30-х років XX століття, в якому автор правдиво зображує життя гуцулів — духовний і матеріальний світ горян від давніх часів і аж до початку XX століття. Але тяжка доля судилася цьому твору і його авторові. З приходом радянської влади Петра Шекерика-Доникового переслідували, перешкоджали писати, вилучили вже написану першу частину роману. І все ж автору вдалося дописати свій найбільший літературний твір, остання сторінка якого датована 20 квітня 1940 року. А через три тижні його заарештували. Після суду невільницька дорога письменника пролягла до Сибіру, де й загубилися сліди вірного сина Гуцульщини. За висловом польського письменника Станіслава Вінценза, Петро Шекерик-Доників «був людиною талановитою, якщо не геніальною, і створив твір, який... буде гордістю само-рідного письменства і пам'ятником старої мови, якому немає рівного...».
У виданні збережено особливості авторської мови, правопису та пунктуації.