Сузір'я Пса

Після пандемії невідомого грипу, що знищила майже все людство, світ спорожнів. Лише вітер над злітною смугою в Колорадо, старенький літак і пес на ім’я Джаспер нагадують Гіґові, колишньому пілоту, що він досі живий. Разом із мовчазним, озброєним до зубів сусідом Гіґ тримає оборону проти мародерів і тієї глухої тиші, що повільно з’їдає пам’ять — останній захист проти небуття.

Гіґ літає. Підіймається в небо, щоб на мить віддалитися від втрат, від спогадів про дружину, від світу, де скорбота ніколи не меншає, лише змінює форму, а печаль лежить в основі всього, як вода. Він обережно відраховує пальне, обережно відмірює надію. І одного дня крізь тріск радіоефіру чує те, чого не мав би.

Голос. Можливо, випадковість. Можливо, пастка. А може — доказ, що десь іще жевріє життя.