Травам не можна помирати

Київ 1970-х років. Перед нами постають долі «отруєних» радянським режимом людей: тих, хто пристосовується, пише оди вождям, співпрацює з кагебістами і не хоче «жертвувати граминкою свого спокою та відром олів'є». Українська нація вкотре на межі існування — вона задихається від удушливої мовчанки. Поодиноким голосам, які пробиваються крізь ідеологічну темряву, пришивають зраду батьківщині й навіть «психоз на ґрунті української мови». Очима різних героїв роману бачимо різну Україну, протистояння режиму та різну боротьбу за власну ідентичність. Методи й практики, до яких удавався радянський режим, нищачи людську особистість, напрочуд різноманітні й жаскі. Але й на тлі всього цього проростає паросток кохання. Та чи зможе воно розквітнути?